Четвер, 04 вересня 2008 17:32
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Пізні ластів"ята

 

Пізні ластів"ята, мабуть, знають, що вже осінь. Тому ростуть швидко — швидше, ніж росте трава. Може, так ростуть і ранні ластів"ята, але тих я не бачив уже років сто. А цих ось — бачив.

Було так. У хліві в корови розладналася підлога, і ми з хлопцями замостили там три нові дубові дошки. Бо три старі були вже такі, що вона могла зламати там ногу. А ці лягли гарно, щільно, аж гудуть, як ступиш на них.

І що? Корові вони не сподобалися. Переступила — і стала під стіною на дві старих дошки, що їх ми не міняли. Так кілька ночей і простояла під стіною.

Хто зна, може, їй здавалося, що під цими гулкими дошками, як під льодом, прірва без дна, куди корові доведеться довго летіти в темряві?

Але ця історія мала продовження не лише вниз, а й угору. Над коровою, на тій стіні, під якою вона стояла, — ластів"яче гніздо. І ось звідти на корову випало ластовенятко. Коли ми тільки починали міняти ті дошки, воно було ще голопузе, а тут вже, бачимо — у пір"ї.

Корові нові дошки не сподобалися

Це трапилося ввечері, коли наша бабуся доїла корову. Те, чого боялася корова, таки сталося, але не з нею. Хтось таки падав, не знаючи, чи скоро буде дно. Бо, якби не корова, воно могло падати далі й втопитися у відрі з молоком абощо. Отже, воно впало на спину корови і якийсь час вовтузилося там. І раптом, не дуже вправно, але цілком вдало, спурхнуло — і повернулося до свого гнізда.

Ще днів через два ті ластів"ята вилетіли.

А корова не ставала на нові дошки ще довгенько.

Бабуся після того сказала про ластовенят:

— Їх же там, кожного, у гнізді прив"язано за лапку кінською волосиною. А цей, мабуть, був не прив"язаний. Воно ж справді, де тепер кінського волосу на всіх набереш — бо й коней уже ніде нема…

Зараз ви читаєте новину «Пізні ластів"ята». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

8

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода