Для людини правильно — жити в гармонії з навколишньою природою. Легко сказати, а от спробуй, і побачиш, що не так воно й просто, тут є свої перепони, яких ти не передбачав. Бо, по суті, це вторгнення — туди, де тебе не ждали. От змайстрував під хатою дерев'яну лаву, щоб можна було вечорами сидіти й дивитися на місяць чи на зорі. А через якийсь час коло тої лавочки оселилися мурашки, якраз так, що мені нема де ноги поставити. Хто ж знав, що вони собі таке запланують — може, ще до того, як я свою лавку запланував. Полив мурашник водою — їм хоч би що, а мені соромно.
Або ще смішний клопіт. У мене веранда недороблена, й крізь щілини туди залітають метелики, а то й молоді горихвістки. А потім не знають, як вибратися, б'ються об шибку. І воно гарно — спіймати того метелика чи пташку й випустити на волю, а перед тим кілька секунд послухати, як їхнє серце тріпоче у тебе в жменях.
Ну, таки замостив найбільшу щілину, кудою вони сюди залітали. А тепер сумно — бо вони ж більше не прилетять. Бо той простір, що був і моїм, і їхнім, тепер став тільки моїм, і так воно на душі, наче вкрав щось. Хоча, якщо подумати, кожен дбає про своє гніздо, і вони б мене так само не підпустили до того місця, де гніздяться.
А то ще таке: коли косив траву, зоставив кущик Петрових батогів, і ждав, коли вони зацвітуть. А туди унадились равлики, якраз до пуп'янків. Мусив тих равликів пасти — струшував їх і завертав на траву, що поруч. Харчуйтесь тут. А вони прудко вертались назад. І так може з тиждень тривало. А вчора розцвіли перші три сині квіточки. Я їх завжди любив, а от ще ніколи так їм не радів, як зараз. Знайшов поблизу в траві равликів і несподівано для себе сказав їм уголос:
— Бачите, як гарно. А ви згризти хотіли!
2 
1
Коментарі