Відсутність птахів

 

Є на світі речі чудові й водночас нестерпні, якщо про них думати. Це, наприклад, батьківщина, яку ти поступово й невідворотно втрачаєш.

Або — книжки Сетона-Томпсона, колись читані мною з такою повнотою любові, на яку я потім ніколи вже не спромігся. А тому здається, що ті книжки читав не я, а хтось інший, настільки інший, що йому зі мною й говорити нема про що.

І тоді стає так самотньо — не приведи Господи.

До таких речей привчаєш себе бути готовим — не думаєш зайвий раз ні про батьківщину, ні про Сетона-Томпсона. Але якісь інші прекрасно-нестерпні речі з"являються, і до них ти не готовий.

Мої діти вже не будуть маленькими

От на цім тижні трапився такий день, що зовсім не було птахів. Ніяких, навіть тих, які завжди є. А я люблю, щоб вони були. Й ось їх десь не стало, й через те я любив їх ще сильніше, й подумалось: а якщо їх не стало назавжди?

Подумалось усього на секунду, але вслід за тим згадалось багато іншого чудового, чого в мене більше не буде. Не буде армійського дембеля, я не триматиму корову з телям, а мої діти вже не будуть маленькими.

Коротше, все те, що не повертається.

Під цей настрій написав електронного листа дочці — далеко, туди, де вона тепер, і запитав, як у неї справи. Вона, мабуть, не хотіла говорити про справи, але відповіла одразу. Написала так: "Коли б ти про це спитав у хлопців-сусідів у нашому селі, знаєш, що вони відповіли б? Вони підняли б брови й сказали: "Да ничо-ого!".

Вони справді кажуть так, Вітько або Валік: "Да ничо-ого!". І ця фраза, і її інтонація, забута, а тепер точно згадана, допомогла мені пережити той день, і на душі було тепло.

А птахи знову з"явилися аж наступного дня.

×