Ось історія, яка часом згадується, при нагоді чи без. Точніше, не історія, а видіння. Кілька літ тому, в червні, вранці, я стояв біля службового входу київської Російської драми. Ранок — тьмяний, теплий, як на дощ. Була неділя, центр Києва сонний і безлюдний, картина тривожно-неправдоподібна.
І тут сталося те, від чого моє серце підстрибнуло і впало: з брами навпроти виїхали на Пушкінську два триколісні велосипедики. Виїхали безшелесно, як уві сні. За кермом кожного сидів маленький хлопчик.
А серце підскочило від того, що на головах у них були каски — такі каски нібито носили німці, які взяли Київ у сорок першому. Ці каски, що на хлопчиках, були, може, взяті з кіностудії абощо. Але це подумалося потім. А в першу мить — лише тьмяного відблиску касок вистачило, щоб в отих велосипедиках майнула виразна тінь мотоциклів "БМВ", що в них на колясках стояв чорний кулемет МГ-38. Тут його не було, але тепер я вже цього не певен! Оте враження першої миті (сота частка секунди!) було таке сильне, що й досі пам"ятаю, як вони з"явилися. Але не згадаю, куди щезли. Може, звернули на Хрещатик. Якщо це ті самі мотоцикли, які 19 вересня 1941-го, з боку Теремків і Виставки, через Бессарабку, виїхали на Хрещатик — то через п"ять днів Хрещатик завалився на них і перестав існувати. Ось чому серце так підскочило і впало.
Німець попросив молока — в обмін на щітку для одягу
Хоч усі, хто вперше бачив німців тоді, не згадують про каски. Один дід, який тоді був хлопчиком, казав мені, що перший німець до їхнього двору зайшов без каски, молодий і гарний. І попросив молока — в обмін на щітку для одягу. Чи вважав її за неабияку цінність, чи, може, відчував, що вона йому більш не знадобиться.
2 
1
Коментарі