Я знав колись одного доброго чоловіка, на зріст ще меншого од мене. Він ходив смішно, як ведмедик. При тім був у нас парторгом. Ідучи в райком, одягав галстук і щось на високих підборах. Може, й сам дещо іронічно до того ставився. У нього тоді народився син, якого він назвав Юрою, щоб по-дорослому виходило Юрій Володимирович. Отже, то були часи андроповські. Ми ще не знали, що Андропов скоро вмре. Але щось неясне й тривожне відчувалося в повітрі, чого ми не могли собі пояснити. Якраз тоді американська морська піхота висадилася на острові Гренада, й це була драма. Бо здавалося: нехай у нас не все так, як хочеться, але ж десь на маленькому шматочку землі в океані — все добре, і ось там висаджуються американці. І на душі препаскудно, як не буває навіть тепер, хоча щодня то тут, то там висаджуються ті, кого ти не хотів би бачити.
І от ми сумували з цього приводу, стоячи на розі Прорізної. Пізній осінній вечір, холодний і безлюдний Хрещатик, яким він тоді о такій порі бував. Й весь світ здавався отаким, як цей Хрещатик.
І ось (мабуть, їх у райкомі про таке інформували) той чоловік сказав:
Він вийшов із партії й перестав ходити на високих підборах
— А знаєш, є тепер такі дивні молоді люди — начеплять на вуха навушники й слухають собі музику цілий день, і в метро, й на роботі, й за обідом! Уявляєш, до чого воно йде?!
Я таких молодих людей ще не бачив, але повірив йому, хоч це й мало зовсім неймовірний вигляд.
Найсмішніше: ми обоє думали, що цього ніколи не трапиться ні з нами, ні з ким із наших близьких.
А потім настали зовсім інші часи. Той мій знайомий вийшов із партії й перестав ходити на високих підборах. А скоро після того спився й загинув. Це зайвий раз підтверджує, що він був добрим чоловіком, бо з тієї братії небагато хто спився й помер у бідності. Кажуть, Юрій Володимирович на його похорон не прийшов.
2 
1
Коментарі
4