Недавно випав один такий дощ, якого я ніколи не бачив, скільки живу. Він пішов, як і годиться, з великої хмари, тільки без розгону, без перших нечастих крапельок — а враз, дуже густо, важкими й добре видимими краплями, що падали вниз. Через якихось пів хвилини почався зустрічний рух: тим часом як дощ падав із неба на землю, навстріч йому до неба підіймалося щось схоже на лапаті сніжинки. То був білий пух осокорів. Мабуть, той пух, вже дозрілий, ховався в кронах дерев, а коли дощ ударив по гілках і вони завібрували, пушинки зірвалися з прив'язі. Вони ловили висхідні повітряні потоки й підіймалися все вище. Дивовижно, як легко ті пушинки пролітали крізь дощ, знаходили шлях між краплями — щоб десь подалі звідси впасти на землю й засіяти там ліс.
Це було так гарно, що захотілося записати.
Хоч воно, може, й гріх — записувати підглянуті в Божого світу інтимні процеси. Хай би зоставались неописаними. Тобі ж ідеться про те, щоб не забути цей дощ, а не про грамотійську славу, яка завжди сумнівна, бо залежить од того, хто прочитає написане. Колись, отак само весною, у перші дні в армії, потрапив я в одну пригоду. Мене знайшов офіцер, черговий по батареї, якому був потрібен хтось "образований", щоб написати пояснювальну записку з приводу того, що при чергуванні того офіцера сталася п'янка між дембелями. Весь батальйон чув, як вони вночі гуділи, а ніхто не був упійманий. Отож, записку вимагалося написати якомога "обтєкаємєє". А нас, совєцьких гуманітаріїв, якраз добре вчили — "обтєкаємєє". І я швидко зварганив ту рятівну для всіх записку. Думав, офіцер похвалить. А він сказав так:
— Где ж ты, сука, так научился объяснительные писать? Наверно, на гражданке из ментовки не вылезал?!
Це буває корисно згадати, перед тим, як описуєш дощ або ще щось.
2 
1
Коментарі
2