Буває, щось одне здається тобі чимось іншим, й ця помилка не розчаровує, а робить тебе щасливим, бо й те, і друге — хороше.

Якось баба Віра прийшла додому весела й розказувала, що йшла вона повз город баби Марії. А там вишня росте над дорогою. І от, розказує баба, ця вишня ворушиться, шелестить і тріпоче, наче там хтось є. Так буває, коли налетять шпаки чи горобці, обсядуть вишню й клюють ягоди. Самих птахів не видно, і щебету їхнього не чути — тільки оцей особливий трепет дерева. От баба й подумала, що то вони. Захотілося бабі роздивитися на них, так, щоб не злякати. Підійшла ближче, а воно не птахи — то Нінка баби Марії рвала вишні.

Баба Віра засміялася й пішла далі, й розказувала потім про це, як про якусь зовсім особливу пригоду. При цьому не говорилося, що Нінка схожа на пташку — просто розповідалося про птахів, а потім про те, що виявилося на їхньому місці.

Уже немає баби Віри й баби Марії, і Нінка давно в Естонії живе, а я люблю бачити ту вишню. В ній стільки хорошого за один раз зійшлося й поєдналося, а більше не зійдеться.

Згори впала перестигла груша й лежить, стікає соком

Або є ще одне місце, де одна чудесна підміна сталася зі мною. Місце як місце, в саду. Якось я там стояв, а згори впала перестигла груша й лежить, стікає соком. Враз прилетів звідкись метелик-адмірал — сів, п"є сік. А оси трохи припізнилися, і їм хочеться соку. А метелик не дає — одганяє ос крильми — чисто як корова вухами відмахується од мух. Я мимоволі подумав, що корови навчилися робити отак вухами у метеликів. Це запросто могло бути, адже метелики набагато старші істоти, ніж корови.

Ця думка, можливо, смішна. Але тоді вона подумалася з такою серйозністю, що, мабуть, була таки істинною.

×