Ексклюзиви
Четвер, 12 серпня 2010 19:19
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Ночі серпня

 

Є багато такого, на що не втомлюєшся дивитися й хочеться, щоб воно було завжди. Наприклад, риба, що гуляє зграйкою по воді біля поверхні у пошуках корму. Або горобці, що стрибають по двору поміж курей. Або коли корова пасеться близько коло тебе і шморгає ніздрями од великого старання. Або коли цвіте цикорій — петрові батоги. У них особливий синій цвіт, не такий тривожний, як у волошок. І той, і той колір — небесний. Одначе у волошок він, немов перед грозою, а у петрових батогів — прозорий.

Все воно таке, що ввечері, коли заходиш до хати, якийсь час не хочеться гасити світло й тим закінчувати день. Сидиш собі й уявляєш, що все те, що ти любиш — десь близько, на своєму місці, просто його не видно до завтра.

У темряві рука безпомилково торкалася квітки соняшника за потилицю

Раніше я любив гуляти вночі. Це відчуття майже зовсім таке саме, як описане вище — коли хочеться продовжити день, але й не зовсім таке. Там було й ще щось, що мені тепер вже важко вловити точніше, бо то давнє відчуття. Найпростіше це було б пояснити, коли вночі йдеш повз хату, де сплять якісь знайомі дівчата. І ти думаєш: "Ага, ви не знаєте, що я тут, а я знаю, що ви там!" Це цілком зрозуміло. Але все було складніше в тих давніх нічних прогулянках. Можливо, мені здавалося важливим, щоб усе те, що залишається у темряві, знало, що воно не покинуте мною. От над стежкою росте здоровенний соняшник, вночі його не видно, а простягаєш руку — а він там, і ніби кажеш йому: бач, я знаю, де ти. Дивно, що у темряві рука безпомилково торкалася квітки соняшника за потилицю, а не спереду. Бо там міг заночувати який-небудь джміль. Не так боязно, що вжалить — а раптом випаде, сонний, із соняшника, і як йому буде в пітьмі, в холодній росі блукати до ранку?

Зараз ви читаєте новину «Ночі серпня». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

19

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода