Ексклюзиви
Четвер, 26 вересня 2019 17:05
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Нічний рейд

Недавно стояли гарні місячні ночі — безмовні, ясні й холодні. Й мені не раз згадувалася одна давня героїчна авантюра, яка, з огляду на свою чудесну безцільність, рідко згадується.

То було так само при місяці — тільки зимою, коли повно снігу й від того ніч і зовсім фантастична.

Одного такого вечора ми з Володькою й Грицьком стали на лижі й рвонули до Тупика. Це таке місце між нашим хутором і Лозовим Яром, а Тупиком звалось — бо колись туди доходила вузькоколійка, що нею восени вивозили буряки на Згурівку. Літом туди не підступишся, бо там був сад з пасікою й сторож. А зимою що йому стерегти?

Туди кілька кілометрів. Доїхали ми швидко, а в душі колотилась тривога, бо все-таки ніч, і чужа земля, де ніхто з нас ніколи не бував.

Там справді стояв яблуневий сад, виблискував голими гілками під місяцем. А ще — кілька комбайнів, напівзанесених снігом. Видно як удень. І нікогісінько. А це якось ще тривожніше, аніж би був хтось.

Над тим пустельним пейзажем ми трохи постояли на вершині снігової дюни й рушили по своїх слідах додому — знов швидко, наче хтось міг за нами гнатися. І вже коли опинилися у знайомих полях, сніг там став наче теплішим.

Ми нікому про те не хвалилися, бо воно було чимось подібне до таємного походу на чужий баштан, не всякому й похвалишся. Тільки на баштані ти хоч зелену диню вкрадеш, а тут — просто так, засміють же.

І все-таки то був якийсь подвиг — можливо, останній подвиг дитинства, і ми просто не знали йому назви, а скоро порозумнішали, то й тим більше тієї назви не шукали.

Ні Володьки, ні Грицька вже кілька років як немає, і я єдиний на світі, хто знає про ту давню авантюру.

Зараз ви читаєте новину «Нічний рейд». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода