Нємци дуракі

 

По-літературному правильно буде — "гратися у війну". Але я не знаю, де так висловлюються. У нас кажуть: г у л я т ь у в о й н и. Так само, як гулять у футбола або в жмурки.

Слово гулять — універсальне. Один мій приятель, актор, навіть каже: "Я Лєніна гуляв!". Воно якось точніше й веселіше звучить. І Ленін той наче такий безтурботний, ще ніяких дурниць не наробив, просто — гуляв.

Ну, і — война. У такому слові все ясно, яка саме ця война й хто з ким воює.

Колись, як нас іще по селах було багато, ми так і гуляли: ділились на наших і німців.

В німці йшли ліниві, бо німецький автомат робиться простіше, з молодого клена. В нього перші гілки одростають майже перпендикулярно до стовбура, одпиляй — ось тобі й готовий "шмайсер".

А совєцький ППШ трудніше зробити: для його круглого диска треба знайти дерев"яне коліща од дитячого візка, а тих візків і за наших часів майже не було вже, а тепер і не знає ніхто, що воно таке.

Німці в бою — ніякі. У нас був такий Коля Кузя, або Коля Малий. От він бере свого "шмайсера" і стріляє задом наперед. Йому всі кричать, і німці, й наші:

Тепер той Коля — десь директором школи

— Ти чого стріляєш не сюди, а отуди?!

Коля їм каже:

— А, може, то я такий дурний німець?

Ми довго йому це нагадували, аж до десятого класу, коли вже не гуляли у войни.

Тепер той Коля — десь директором школи.

Воно так: коли перестаєш гуляти, то войни наче вже й нема.

Та й людей поменшало, нема кому. Але от якось приїхав я додому, в село. А там всього два хлопці — наш Іван і ще один такий самий. Вони залізли в залізну бочку й звідти відстрілюються од когось. А на діжці написано крейдою, великими літерами: "Нємци дуракі!".

Ото таке.

×