Ексклюзиви
Четвер, 14 грудня 2006 20:34
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Недопере- цілованість

 

Мого юного друга Юрика рідко цілують дівчата. І він компенсує цю біду віршами, переважно патріотичними. Дивовижно, як недоціловані люди гостро відчувають невідворотне зникання нашої батьківщини.

Дуже гостро відчувають! Приміром, мені у Юрика подобається вірш, що починається словами "Прокинувся хижий звір та й питає: де моя українська мова?!". Це геніально сказано, свіжо й зримо.

Утім, Юрикові шкідливо писати щодня більше одного вірша на цю тему. Бо далі виходить: "О, мово моя, солов"їная!" — як у тих, кого змалку перецілували.

А якось днями заходить до нас із Юриком дівчина-фоторепортер. Фоторепортери не дуже вміють мислити словами, бо мислять зображеннями. І ось вона прийшла, бо їй потрібна текстівка до зробленого нею фото. Знімок чарівно-простий: стоять хлопець і дівчина — молоді, довгоногі, босі. Знято це трохи знизу. Такий ракурс дозволяє розглядати всю поздовжність ліній тіла, знизу догори, починаючи аж від землі. Знімок самодостатній, можна обійтися й без слів. Але наше діло газетне — треба.

Трохи в японському стилі

Я згадав, що Юрик зранку ще не писав віршів. Отже, у нього є трохи свіжих слів. І підсунув фото йому. Він сказав:

— Шеф, схоже, ніби це знімав кротик або мишка, хтось малий на зріст!

Це перспективна думка. Далі ми разом з Юриком уточнили всю текстівку: "Знімок, зроблений Маленькою Здивованою Мишкою з порога своєї нірки".

Отак, трохи в японському стилі.

Дівчині текстівка сподобалася, й вона спитала, як нам віддячити. Я подумав, що буде правильно, коли фоторепортерка поцілує Юрика. Що та й зробила. У щасливого Юрика на голові зацвіли пурпурні вуха. До вечора він не написав жодного вірша.

От як мало людям треба, щоб забути про всі біди зневаженої батьківщини.

Зараз ви читаєте новину «Недопере- цілованість». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода