Мені колись було цікаво слухати про те, як прийшли німці, бо в їхньому пришесті вбачалося щось страшне і неймовірне, а те, що потім прийшли наші — наче само собою розумілося, без уточнень. Тепер бачу, що мені не казали всього — ні про перше, ні про друге. Там завжди було багато недоговореного. Наприклад, як потім виявилося, мати зберігала всі старі документи, але ніколи не показувала свого окупаційного аусвайса. Це невеликий аркушик простого паперу, розділений надвоє, від руки, гарним почерком, написано, що пані така-то живе там-то. Написано двома мовами, по-нашому й по-німецькому, причому німецька йде другою, а не першою, як можна було сподіватися. Десь тоді ж, як матері видали цього аусвайса, її викликали до Яготина, в гестапо. Там із нею говорив чорнявий красивий офіцер. Вони всі були руді, противні, з широкими задницями, а цей не такий. Мати згадала про нього при мені лише раз, якось ненароком — мабуть, згадка про нього заважала їй не любити німців. Той офіцер сказав по-нашому:
— Пані вчителько, ви комсомолка, але забудьте про це, йдіть і працюйте.
Матір викликали до Яготина в гестапо
І дав іще одного папірця — призначення на роботу до школи з 15 листопада 1941 року. Школу вони так і не відкрили. А мати пішла на роботу в радгосп, він і далі так звався, й начальник там був із широкою задницею, по-нашому не говорив і ходив із нагайкою.
А потім прийшли наші. Мати якось обходила цю тему. Тільки раз обмовилася, що це були не ті, які відступали 1941-го і просили води. Ці нічого не просили. Їх вийшли зустрічати, але вони прогнали всіх чоловіків, а жінкам і дівчатам сказали: забудьте все, що було, йдіть і працюйте, ви вільні.
З тих пір у мене є підозра, що наші рано чи пізно прийдуть, тільки будуть дуже сердиті — як завжди бувають ті, хто повертається після ганебного відступу.
2 
1
Коментарі
34