Ексклюзиви
Четвер, 23 червня 2016 15:22
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Наче наш

Матері не стало 20 років тому. Тоді, отак-от як тепер, горох у стручках на її городі стояв ще зелений і не твердий. Зараз їй було б уже більше 100 літ. А все одно часом щось таке трапляється, про що кортить їй розказати. Можна й комусь іншому, однак саме для неї воно було б важливим як більше ні для кого. Чудне бажання — цього хочеш так сильно, що не одразу думаєш про неможливість.

Хоча є такі новини, про які не говорив би. Наприклад, про нинішню війну. Тут думаєш — добре, що матері з батьком уже нема. Бо вони бачили дві війни й найбільше боялися, що буде ще одна й знову прийдуть німці абощо. А от про що я розказав би — то це про свого зятя. Це саме те, що треба для баби, бо вона востаннє бачилася з онукою якраз 20 років тому, коли про когось такого рано було балакати.

Отже, про цього хлопця я знав, що він є на світі, тільки думав про нього не більше, ніж у таких випадках думають про незнайомих людей. Ну, є — то й добре. Аби не зовсім чужий. А от тепер я його побачив. Мабуть, було б неважко розказати про нього матері. Річ у тім, що вона під окупацією надивилася на всяких німецьких солдатів. І всі вони здавались їй негарними. Противними, як вона казала. Тільки один зустрівся не такий — "красивий, чорт, чорнявий, чисто тобі наш". Так от, цей хлопець, про якого тепер мова — він якраз солдат і якраз німець. І саме чорнявий. Наче наш. Я був готовий і до білявого, одначе тут усе складніше. Побачивши його, пережив зовсім нове для себе відчуття дивного неспокою, й захотілося, щоб у цього хлопця все було добре, бо він мені сподобався. Цього я матері не говорив би, бо вона про таке знає давніше за мене.

Їдучи назад, я дивився у вікно автобуса на те, про що мати любила слухати — як гарно цвіте картопля в людей на городах.

Зараз ви читаєте новину «Наче наш». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода