Ексклюзиви
Четвер, 26 грудня 2019 17:05
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Між берегами

Отак живеш — немов пливеш у плоскодонці тихою річкою між двома берегами. А день — як оце зараз: короткий, туманний, без сонця. Чи воно ранок, чи вже й полудень — не розбереш.

На берегах усе начебто так, як і колись. Знизу, з річки, видно тільки покрівлі хат, і я їх упізнаю, хоч там тепер ніхто не живе з давніх людей, або живуть чужі.

Через те моє плавання трохи тривожне, так і ждеш, що хтось із берега накричить, щоб не нишпорив тут. Мабуть, думають, що я рибу крастиму: онде ж над поверхнею води стримлять кілочки їхніх ятерів, де за ніч назбиралося десяток-два карасиків.

Насправді, на цьому відрізку моєї мандрівки все не так і пустельно. Ще, буває, зустрінеш і на тому, й на другому березі когось свого — хоч і не ждеш зустріти. Якось було: йду ввечері, а вже зовсім темно. Й з тієї тьми впритул виходить хтось великий і на голову вищий. Каже: "Драстуйте, дядьку. Не впізнали? А я вас упізнав, хоч ви колись були патлатим, не те що тепер. Дайте закурить!"

Він не називається, і не можу згадати його імені, а все одно вже знаю, хто це, бо він говорить голосом свого батька, якому я колись отак само казав "Драстуйте, дядьку!"

І на душі гарно од того, що отаке тобі може взяти й трапитись.

А на другому березі — ще менше чогось такого ждеш. Бо там, здається, своїх майже нема — таких, щоб тебе впізнали. Зустрінеш когось, починаєш пояснювати, хто ти, а вони, буває, засміються й скажуть, що знають, чий ти, й назовуть тим іменем, яким ти називався в цих місцях дуже давно, а потім тебе вже ніхто так не кликав.

І знов тепло тобі на душі, й хочеться, щоб їм усім Бог послав ще трохи добрих літ.

Зараз ви читаєте новину «Між берегами». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода