Ексклюзиви
Четвер, 09 жовтня 2008 18:49
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Ми з Топіком

 

Протягом усього минулого тижня зі мною нічого не відбувалося. Вже думав, що так буде й далі, цей світ не хотів зі мною говорити. Але ось після дощу з"явився молодий місяць.

І все стало на своє місце.

Так, ніби було сказано: ось же небо, хіба забув — ось воно.

Звісно, краще бачити все від початку, коли місяць тільки сходить, але в Києві майже ніде нема горизонту.

У Могильові, де я колись трохи жив, був довгий яр, у кінці якого горизонт лежав нижче, ніж інший край неба. А небо низько над землею діє як лінза збільшувального скла, через те місяць у яру сходив удвічі більший звичайного. Я такого потім ніде не бачив великого, аж страшного.

А в кінці цього літа, над Хоролом, я щовечора йшов за ворота — дивитися, як він сходить. Сідав на колоду й дожидався його. Я не вмію ловити рибу, але це, мабуть, схоже — коли хочеш вгадати, де він випливе сьогодні. Одного вечора — за вербами, де хата Петра Лукича, потім — за вільхами, де живе Андрій Федорович. А згодом, вже в останній чверті — над чистим полем, якого між дерев видно лиш краєчок, його можна затулити долонею.

Сидять собі двоє дядьків, тільки в одного вуха довші

От я сидів там, курив. Прийшов старий пес Топік, сів поруч. Було якось так: усе, що скажеш, буде не чудно, а ніби так і треба. І я сказав Топікові:

— Як хтось побачить нас іззаду, подумає, що сидять собі двоє дядьків, тільки в одного вуха довші.

Топік закашлявся.

— Бач, — сказав я, — отак воно буває з тим курінням.

Топік трохи одсунувся.

У цей час місяць зійшов над полем. Збільшений лінзою горизонту, ріжок місяця здавався вершиною Ельбруса, коли його бачиш з літака. Це тривало кілька хвилин, доки місяць не виліз увесь і став малим серпиком, яким звичайно й буває. А ми з Топіком попрощалися й розійшлися.

Зараз ви читаєте новину «Ми з Топіком». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

10

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода