Ексклюзиви
Понеділок, 09 січня 2006 12:03
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Людей треба

 

Як казав класик, філологія — то дуже лиха наука. У слова іноді краще не вслухатися. Бо неодмінно почуєш саме те, що в них вкладають люди, які ними користуються.

Приміром, окремі публічні політики не знають інших словосполучень, окрім як "наше населення" або "наші люди". Це вони  про нас. Насправді слово "люди" — дуже хороше слово. Але коли чуєш "наші люди", робиться якось незручно. Немов: "А чия то скотина там пасеться?! А-а, то наша... Ну, нехай пасеться!" Отже, насправді за тим стоїть неусвідомлений хапальний рефлекс, тяга до присвоєння.

Коли чую це, пригадується, як я колись давно працював у театрі. Й от якось показували ми одну виставу на виїзді, в селі на Київщині. Показали з успіхом, увесь зал плакав. І голова тамтешнього колгоспу повів нас усіх, тут-таки у клубі, за сцену, до більярдної. Там було вже накрито стіл. Голова колгоспу, цей суворий обвітрений чоловік, був щиро розчулений мистецтвом. Він відставив у куток більярдні киї і захотів виголосити тост. Тост був дуже простим і в задуманому варіанті мав звучати так: "Товариші! Людей треба любить!"

А чия то скотина там пасеться?!

Але від незвички й деякого хвилювання слово "любить" у нього трохи переплуталося зі словом більш звичним і технологічно досить близьким до дієслова "любить". Отож він, червоний від хвилювання, підняв свого гранчака й у цілковитій тиші сказав:

— Товариші! Людей треба ЛЮБАТЬ!!!

У театрі таке зветься "німа сцена". Після неї завіса к чортам собачим падає й більше не підіймається.

Зараз ви читаєте новину «Людей треба». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода