Ексклюзиви
Четвер, 15 жовтня 2009 19:04
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Лисиця ввечері

 

Ніколи не знаєш, чого тобі не вистачатиме потім, коли поїдеш з якого-небудь одного місця в інше. Ось зараз дуже не вистачає лисиці, яку бачив два місяці тому на лузі над Хоролом.

Це трапилося надвечір, ще не смеркло. Мені треба було забрати додому, на дрова, велику вербову гілку, зламану вітром. Обрав цей час — коли сонце сіло, ще добре видно, а вже нема. Бо гілка — нічия, а коли береш нічиє, то краще так, щоб ніхто не бачив.

І лисиця так само обрала цей час. У неї там нора — у всіх на виду, вдень нібито давно покинута, нічия, але хазяйка туди навідується отак от, коли нас нема.

Все це у неї правильно продумано. Хто ж знав, що я прийду.

Між нами було якихось півсотні метрів. Ми дивились одне на одного кілька секунд. Там росте висока кущувата лобода, в ній можна й сховатися, одначе, лисиця зробила інакше.  Хвилясто вигинаючись, вона повільно перестрибнула один кущ, другий, третій і тільки потім зникла в лозах. Це було дуже гарно — оті три її плавні стрибки. А зробила вона так не для мене — просто на лободу вже впала вечірня роса, й лисиця не хотіла, щоб пузо намокло на ніч, бо ночі холодні.

Вона за мною слідкувала

Те, як вона стрибала, було очевидним і водночас недосяжним, як усмішка жінки, призначена зовсім не тобі, хоч ви тільки вдвох у кімнаті й навколо немає нікого.

У мене ще зоставалося дві доби до від"їзду, й я щовечора приходив туди в той самий час, але більше не бачив її. Вона, мабуть, більше знала про мене, ніж я про неї, й їй легко вдавалося розвести наші маршрути. Упевнений, що вона за мною невидимо слідкувала в останні два вечори. Сподіваюсь, їй було хоч трохи цікаво бачити мене, нехай і не так, як мені бачити її. Це мене втішає, бо й досі не вистачає тієї лисиці.

Зараз ви читаєте новину «Лисиця ввечері». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

15

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода