Маю на Слобожанщині приятеля, а в нього є дочка Леся. Там чомусь люблять давати західняцькі імена, але вимовляють їх по-східному, м'яко: Лєся. Вона вже ходила заміж, але зять, каже приятель, був грубий і дурний. Леся така гарна, що там просто нема жениха, який би міг оцінити й забезпечити цю красу.
Якось приятель просить: "Хай Лєся поживе у тебе в Києві днів зо два. Бо вона за газетним оголошенням знайшла француза. Оце призначила тому парижанину побачення — в Києві біля опери. Потім підуть до ресторану". — "А чому не у вас?" — питаю. "Е, провінція, нехарашо!"
Зустрів я її на вокзалі. Справді гарна: довгонога, вилиці половецькі — кращої не знайдеш у її ваговій категорії. Показала фото француза: ніякий! Ясно — наша возмьоть!
То був ранок, а рандеву ввечері. Залишаю її вдома і йду на роботу. Повертаюсь — Леся вже на порозі. О, день у неї не пропав марно: вона з собою щось таке зробила, що стала ще краща, ніж уранці. Картину трохи псував великий поліетиленовий пакет. "Що там?"— запитую. "Словники!" До ресторану з купою словників — це зворушливо.
Уже?! Скажи їй, що папа нє разрєшаєт, чуєш?!
Увечері вона озвалася з мобільника свого француза: вони після ресторану пішли до нього в номер. І мобільник здох... Телефонує приятель: "Де Лєся?" Я сказав, де. "Уже?! Скажи їй, що папа нє разрєшаєт, чуєш?!" — "Еге..."
Уранці Леся зайшла по речі. Була спокійна. Я збагнув: вони більше не побачаться. Наскільки знаю французів, він глянув на себе в дзеркало, заплакав і знайшов у її словнику фразу: "Мадемуазель, я не гідний вашої краси!" Аллес капут!
Зрештою, я радий, що дівчина й далі буде окрасою свого тихого слобожанського міста, яке дуже люблю. Сказав про це приятелеві. Відповідь була короткою: "Дурак!"
2 
1
Коментарі
1