Я не розуміюся на політиці. Та лиш у повітрі запахне осінь, згадую, що в старій офіцерській польовій сумці вже восьмий рік ношу квиток із емблемою знаменитого Театру на Таганці. Всередині написано, що Єдині Енергетичні Системи України (ЄЕСУ) мають честь запросити мене на прем'єру вистави Юрія Любимова. Відбудеться вона в Києві в театрі оперети такого-то жовтня 1997 року. Ряд восьмий, місце десяте.
Тоді абревіатура ЄЕСУ мені ні про що не говорила. Я йшов побачити Любимова, творця Таганки, кумира моєї юності. Приходжу й дивлюся, що він не сам, а з дівчиною з ЄЕСУ, нею створених і керованих, як нині відомо. Я бачив її вперше. Поруч із московським світським левом вона здалася гімназисткою. Ні, не була провінціалкою на його тлі. Це він мав вигляд старого пана, якому Бог послав молоду супутницю, притому розумну. Навіть коли вона заговорила, це враження не зникло. Подумалося, що краса є істиною, або що істина завжди красива. Сам спектакль запам'ятався навіть менше, ніж цей помисл.
Приходжу й дивлюся, що Любимов не сам, а з дівчиною з ЄЕСУ
Аж потім, коли про неї заговорили багато і всюди, я раптом знайшов у польовій сумці той квиток. Чомусь контролери його не порвали, він майже цілий. Ніби досі дійсний. Щоосені мене охоплює дивне бажання зателефонувати їй і нагадати про той квиток.
Знову вересень. Здається, вона нарешті вільна від усіх своїх клопотів, можна дзвонити. Усі, кому розповідаю про це, дивуються: "Ти ж уже бачив той спектакль, нащо тобі?!" Так, бачив, але мені йдеться про інше. Про те, що мій тодішній здогад щодо краси й істини був правильним. Треба лиш повернутися в той осінній вечір. Квиток, майже цілий, у мене є. Мій ряд восьмий, місце десяте.
2 
1
Коментарі