Ексклюзиви
Четвер, 07 вересня 2006 16:51
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Корова, що любила сливи

 

Останні три тижні літа склалися дивовижно. Нічого не відбувалося, але при цьому все було.

Там, де минули ці три тижні, мало людей і багато птахів. І була там дівчинка, яка мені подобалася, а їй — птахи. Щоразу, як я хотів до неї торкнутися, вона саме йшла помацати ластів"ят у гнізді. А для мене це змалку річ дуже потаємна — ніби засовуєш комусь руку за пазуху. І досі легше засунути руку навіть за пазуху, ніж до ластів"ят. Вони мене нейтралізують. Тож просто дивишся, як вона це робить.

Ластів"ята скоро вилетіли, й вона знайшла інший спосіб нейтралізувати мене. Як я простягав руку, вона питала: "А що то за пташка?". Я казав: дятел, повзик, іволга, одуд або крихітне волове очко. Неймовірно, але пташка була щоразу інша. І треба було пояснювати, яка.

Легше засунути руку за пазуху

Цей її спосіб уникати моїх рук я б назвав примітивним, якби він не був чудовим. Бо хто зна, що краще: доторкнутися до неї чи бачити щасливу мордочку, з якою вона споглядає птаха. На мене вона ніколи так не дивилася, а тут — ось воно.

Отже, лиш бачив дівчинку, боковим зором шукав нової пташки, й вона з"являлася. На три тижні не вистачило, але в неї виникла блискуча ідея: дізнатися, скільки живих горобців улізе в одну жменю — так, щоб не пом"ялися.

Може, там закони тримання в жмені інші, ніж деінде. Маєш, що хочеш — і лишаєш недоторканим. Там це вміють. Там була корова, що любила сливи. Їх густо, аж гілки гне. Корова об"їдає сливи, не ламаючи ані гілочки. Ще був цап, той їв сливи, як ми — випльовував кісточки. А корова їла з кісточками. Мабуть, вважала: як воно Божий дар, то нема чого випльовувати.

Зараз ви читаєте новину «Корова, що любила сливи». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода