Ексклюзиви
Четвер, 29 жовтня 2015 17:00
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Кому яке діло

От якось враз дійшло: більшості з того, що я люблю, вже нема. Ну, нехай і не більшості, а таки багато чого. Спочатку мене переполохала ця думка, бо вона означає поразку й ганьбу, це як відступ, це те, чим живуть, або, точніше сказати, підміняють своє існування старі діди. Це таки справді підміна, бо виходить, що ти перебуваєш не тут, не в реальному нинішньому часі, а в тому, який позаду. Ну, от читаєш якусь книжку, неможливу колись, і помічаєш, що ти докладно (а часом і вголос) переказуєш її своєму батькові, який цю книжку не читав, бо її не було тоді, коли він жив. А саме йому найбільше треба було ту книжку прочитати зі мною, щоб між нами не стояло ніяких непорозумінь і вимушеної невисловленості тих років, післясталінських, хрущовських і брежнєвських.

Коли щось отаке з тобою відбувається, то в тім чогось соромно чи непристойно признаватись, і я аж озирнувся — чи ніхто ще цього не знає, окрім мене? А потім подумав собі: а кому яке діло? Зла ж від цього нікому нема. А щось хороше, може, і є, бо хто ж його любитиме, оте все, чого вже не існує або воно перестало бути таким, як було? І це справедливо, бо ти ж сам обіцяв собі колись, що цього всього не забудеш, і список виходить здоровенний, він би тут не вмістився. Це й дівчата, тепер вже дуже колишні, й знайомі клямки на дверях нічних веранд, й дерев'яний млин діда Сідолаки, й наша річечка, висушена меліораторами, й навіть таке чудо, як одна волошка, що росла в житі під Божками одного літнього ранку сорок п'ять років тому. Я не хотів тоді її забути, і от не забув же. І в цьому незабуванні є радість — так, немов ти щось хороше зробив, хоч насправді нічого ти не робив, а так — ніби трохи жив ще раз.

Зараз ви читаєте новину «Кому яке діло». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода