Ексклюзиви
Четвер, 14 квітня 2016 13:55
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Колір ночі

Часто в пам'яті зостається не зовсім те, що хочеш запам'ятати, а тільки тло, якісь деталі, що здавалися другорядними в той момент, коли ти казав собі: "Я цього не забуду ніколи-ніколи!" А саме це й забувається.

Якось весною, у п'ятому класі, в мене була пригода, якої я ждав ще од зими. Бо зимою на нашій вулиці з'явилася нова дівчинка. Це той тип, що подобається назавжди — у мене зараз жінка така. І я постановив собі: коли зійде сніг і просохне дорога, то покатаю цю дівчинку на великому велосипеді ввечері, обов'язково на рамі. І от це сталося. Правда, вона не схотіла сідати на раму, бо цей спосіб катання — дуже дорослий, і всі б це побачили, нас же тоді зібралося на вигоні багато. Отож, вона сіла ззаду, на багажник. Воно теж нічого, тільки тобі хочеться це чудо бачити, й через те велосипед їде нерівно, а вона пищить і свариться. А все одно це той випадок, про який кажеш собі, що ніколи його не забудеш.

Добре пам'ятаю те місце на краю вигону, звідки ми рушили. А от не можу точно згадати, чи доїхали до хати баби Кудрихи, де ростуть великі верби й починається тінь. Ця тінь теж дуже доросла, отож, мабуть, на її краю ми розвернулися і поїхали назад.

Не скажу вже, чи було воно саме так, чи ні. Зате запам'яталася ніч, чи точніше — пізній вечір. Зійшов повний місяць, а на деревах саме розпускалося листя, і воно, підсвічене місяцем, робило ніч ясно-зеленою. Листя ще безтілесне й прозоре, і не вміє шелестіти, а тільки світиться. Мабуть, ця стадія у дерев триває недовго. Може, тільки одну ніч і триває, бо інакше не можу пояснити собі, чому подібних зелених ночей я бачив у житті, окрім отієї, хіба що одну чи дві. Тобто набагато менше, ніж дівчат, яких мені згодом щастило катати на рамі. І ту дівчинку теж — коли вона підросла.

Зараз ви читаєте новину «Колір ночі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода