Наші райцентрівські й узагалі всі провінційні клумби наприкінці літа дуже схожі між собою. І саме в цей час вони якимось чином пов'язані з настроєм легкої тривоги — так, наче ти пропускаєш щось важливе. Це відчуття складалося роками: спочатку ти сам у ці дні збирався до школи, потім — сусідські хлопці, потім — твої діти. І ця звичка наче зобов'язує тебе нікуди не відлучатися. Але якщо ти в ці дні далеко від дому, то клумби водночас і нагадують про ту віддаленість, і при тому ніби втішають тебе, бо вони, як уже сказано, скрізь однакові, куди б ти не поїхав.
Сержанту захотілося в самоволку
Якби уявити, що тебе із заплющеними очима перенесли кудись і потім дозволили розплющити очі перед клумбою й спитали, де ми є, ти б не міг сказати, де це, в Яготині, Пирятині чи Прилуках. Квітковий набір завжди однаковий, але він ніколи не здається одноманітним. Клумби в цей час сумні й утомлені, вони трохи прив'ялі, бо відцвітають, їхні кольори теплі — це чорнобривці, нагідки, мальви, царська борідка. І якийсь лінивий білий метелик танцює над ними, і його силует не вловлюється чітко, а якось так, наче бачиш його крізь сльози. Це відчуття збереглося в тобі, мабуть, ще від першого класу.
В армії я знав одного сержанта, якому за три місяці до осіннього дембеля нестерпно захотілося в самоволку. А наш полк стояв посеред райцентру Борисів, на проспекті, неподалік комендатура й штаб армії, по проспекту постійно ходять патрулі, яка тут самоволка? Але на тому самому проспекті була отака-от клумба. Якщо вибрати момент і залягти в чорнобривцях, ніхто тебе не побачить, бо патрулі по клумбах не ходять. Він так і зробив, попередньо домовившись, що його дівчина проскочить у клумбу в певний час, поза спиною патруля. Так вони й зробили. Він потім казав, що й після армії так робитиме. Але це вже думаю, навряд.
2 
1
Коментарі
7