Кинути стрельку

 

Мій колега Юрик вимагає, щоб усі говорили правильно. Усе неправильне він записує, щоб не забути. Я приходжу, він каже:

— Шеф, по телефону питали вас, я сказав, що нема, а вони... — і Юрик подає папірець. Там написано: "Я си вами не натішу!"

Ясно, це — Стасюк. А Стасюк — ураган. Минулої неділі ми з ним купували мені штани на базарі в Новобіличах. Стасюк каже продавщиці:

— Пані, хочу, аби-сте дали нам файні гачі!

Її заклинює. Я пояснюю: гачі — то штани. Вона потім питає тихенько:

— А на каком языке говорил ваш друг?

Я кажу, що то була одна з кількох українських мов. Продавщиця, дитя київських передмість, питає:

— А почему?

Пачєму! Бо йому так затишніше. Як і кожному з нас.

Моя сестра колись давно в Яготині ходила на танці з одним хлопцем, який збирався стати нашим знаменитим письменником. Сердита така повернулася, каже:

Учителька поставила Колі двійку

— От гад, мало того, що воно мені на танцях на ноги наступало, дак воно ж іще й балакало дуже по-українському!

— А що ж він такого казав?

— Казав: "Перепрошую за все". Ну не гад?!

Справді, це легше чути у прикордонному варіанті: "Звиняйте, пожалуста..."

А то я ще згадав Колю Муху. Він у третьому класі писав переказ оповідання про партизана, який застрелив німецького офіцера, спокійно викинув зброю в бур"ян і спритно зник з місця подій.

Коля описав цей подвиг так: "Він кинув стрельку й дав драпаса!"

Учителька поставила Колі двійку за слова "стрелька" і "драпаса". Коля Муха потім виріс і оженився на молдованці — з тих, що приїжджали тоді до нас полоти буряки. І тепер йому ніхто не дорікає за неправильні слова.

×