Щось давно не озивався мій юний друг Юрик. Мабуть, поїхав на все літо до свого Радомишля, а там немає телефону. А без Юрика мені якось так, ніби щось трохи не на місці. Надто все серйозно, й нема кому порушити цю серйозність.
Давніше, коли ми ще разом сиділи в одному редакційному кабінеті, то іноді робили щось нескладне вдвох. Якщо робота вдавалася легко й швидко, Юрикові це дуже подобалося, бо він не любить довгої роботи. Отож він тим тішився й одного разу сказав так:
— Шеф, ми з вами працюємо — як ото агенти Малдер і Скаллі!
За якийсь час спохватився:
— Гм! От тільки хто з нас Скаллі?
Річ у тім, що агент Скаллі — жінка, й Юрик не одразу про це згадав, порівнюючи нас із цією парою агентів із його улюбленого телесеріалу "Х-файли" чи "Секретні матеріали".
Я кажу:
— Добре, хай ти будеш агент Малдер.
Щасливий Юрик — стримано, щоб я раптом не передумав — зауважує:
— Ну, агент Скаллі — це теж зовсім непогано.
А потім питає саме те, що хотів насправді спитати:
— Шеф, а чому ви погодилися бути агентом Скаллі?
Я люблю револьвер
Чудове запитання. Я сам не знаю — чому. Може, мені не подобається бути прилизаним Малдером — увесь час біла сорочка, галстук і пристойна зачіска. Хай уже я трохи побуду його напарницею. Вона теж прилизана, але в ній це не так дратує. Крім того, спокушає зловтішна думка: якби я був нею, то вона б уже не була така порядна й прилизана, а простіша, трохи дурніша, зате добріша й доступніша. Саме так воно й було б — наскільки я себе знаю. Уговорити мене на якусь дурницю — це може навіть Юрик. А інакше в неї не вийде бути мною. І ще одне. Я люблю револьвер, але стріляю з нього препогано. А будучи нею, це не дуже соромно.
Утім, про револьвер я Юрикові не сказав, щоб він не втратив решту поваги до мене.
2 
1
Коментарі
2