Ексклюзиви
Четвер, 12 липня 2007 20:03
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Інший вихід

 

Захотів їсти й зайшов у підземний перехід, де є печена картопля.

Там майже порожньо. Беру картоплю й краєм ока бачу, що на ближньому столику сидить горобець. Коли стрічаю їх десь під землею, в метро чи отак, потім до вечора голова болить: думаю, як вони звідти виберуться.

Щоб не думати про це, одвернувся й пішов зі своєю картоплею в протилежний кінець залу. Тільки вмостився — й горобець тут. Він, значить, стежив, куди я піду. І тепер сидів на сусідньому столику, на відстані простягнутої руки.

Наскільки я на тім розуміюся, то була горобчиха — бо без шапочки й без галстука, як носять їхні хлопці.

Ну, нехай горобчиха. Вона уважно дивилася, як розламується картоплина. Кажу:

— Посидь. Воно гаряче. Прохолоне — будемо обідати.

Й подмухав на картоплину.

Він стежив, куди я піду

Не хотілося, щоб вона зараз полетіла. Треба сказати ще щось, після чого баришня не втече, а залишиться, бо їй буде цікаво. Щось отаке:

— Ти така мала й гарна, що я тебе посадив би в пасмо волосся над вухом однієї моєї знайомої, яка любить птахів, ви б личили одна одній. Хочеш?

Вона слухала. Картопля прочахла. Я простягнув на долоні три шматочки. Горобчиха сіла мені на палець — залоскотало. Чудо тривало чверть секунди. Птаха вхопила найбільший шматок і полетіла — значить, десь у неї є діти.

Але головне от що. Я завжди був упевнений, що в тому підземному переході тільки два виходи, й обидва — далеко від оцього картопляного кафе. Але вона полетіла кудись зовсім в інший бік.

Я встав і пішов поглянути — що там.

А там, зовсім близько, був ще один вихід, про який я нічого не знав, хоч буваю тут вже стільки років, скільки горобці, мабуть, не живуть.

Зараз ви читаєте новину «Інший вихід». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

27

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі