У довгих морозах є щось таке, що робить зиму справжньою, й вона дає тобі сповна відчути серйозність світу, в якому живеш, і серйозність самого життя. В таку пору хатній затишок набуває особливої цінності й чарівності. Аж буває хочеться довше побути на морозі — щоб збоку подивитися на свою хату, де світяться вікна й куди ти можеш повернутися, як тільки захочеш. Але не раніше, аніж надивишся на снігову шапку на покрівлі й на сузір'я Великої Ведмедиці в небі над нею.
Це цілком зрозуміле переживання, і добре, коли воно є. Одначе його може й не бути, і тоді виявиться — воно зовсім не найголовніше в тому, що робить з тобою зима.
Хочеться довше побути на морозі
Якось в армії довелося пережити одну особливу зиму. Від її початку наш батальйон мотався півтора місяця по лісах, а потім повернувся на базу, в старі, ще царські, казарми з нікудишнім опаленням, де температура трималася лиш трохи вище нуля. Це не затишок, а обман, сурогат. Важко повірити, але щоранку ми рвалися з казарми надвір, у сніг і вітер, бо там було краще — усе так, як воно є, нема куди сховатися й нема чого втрачати. У наших хлопців тоді були особливі очі — шалені й примружені, особливо проти вітру, коли не можеш одвернутися або хоч нахилити голову. У мене, мабуть, були такі самі очі. При цьому відчуваєш, що саме тепер ти, можливо, найкращий, такий, яким би тобі хотілося бути завжди — гордий, злий, відчайдушний, до всього готовий і віриш тільки сам собі. Це триває не день і не два, й усе не настає відлига, і в тебе нема ілюзій, зате обману теж нема. І навіть віриш, що й надалі завжди будеш такий. Хоча саме це і є ілюзія — але вона не здається ілюзією, принаймні доти, доки триває зима, тобто — ти такий і є, яким собі здаєшся. Потім настане весна й це забудеться — але то вже інша тема.
2 
1
Коментарі
16