Ексклюзиви
Четвер, 14 червня 2007 19:06
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Хтось, кому треба

 

Днями зі мною сталася дивна приключка. Ніби нічого особливого, але я вже кілька разів розповів цю історію самому собі, щоб збагнути, є у неї завершення чи нема. Іноді здається, що вона закінчилася, а іноді — що ще ні.

А історія така. Мене наздогнав на вулиці хлопець. Він явно наздоганяв саме мене — очевидно, через те, що здалеку побачив мою польову сумку. Отже, він наздогнав мене й попросив ручку або олівця. Він правильно думав — ручка в мене була.

— А писати на чому? — спитав він.

І я дав йому чистий аркушик з блокнота.

Він переписав якийсь номер телефону з екрана свого мобільника — великого, мов цеглина. Такі мобільники ще збереглися десь у тих краях, звідки тут з"явився цей хлопець.

У Києві таких добрих людей нема

Він повернув ручку й спитав, звідки я. Коли я відповів, що з Києва, він сказав, що це неправда, бо в Києві таких добрих людей нема. Чути таке було приємно. Я буркнув, що нас трохи ще тут є. А він побіг собі далі.

Я йшов у тому самому напрямку й кроків за двадцять побачив, що той хлопець стоїть і чекає. Коли порівнялись, він простягнув мені щось.

— Нате! — сказав він. — Може, ще комусь знадобиться!

Це був мій аркушик з блокнота. Смужку з телефонним номером хлопець одірвав і лишив собі, а решту повернув. Це було для нього важливо. Бо він знав, як це — коли нема. І тепер цей чистий шматок паперу вже був ніби лист комусь. Я сховав його до кишені — так, щоб він не пом"явся. Бо я в той момент вірив, що справді зустріну ще когось, кому це буде дуже треба. Але нікого не зустрів, і не знаю, чи зустріну. Ось чому я не знаю, закінчилась ця історія тоді чи ще ні. Той аркушик досі є в кишені. Бо чудес не буває двічі — але хочеться.

Зараз ви читаєте новину «Хтось, кому треба». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

7

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі