Мати моєї матері, баба Пріська, замолоду служила у князя Голіцина, й це назавжди визначило її світобачення. Якось ми сидимо з нею на печі, й баба ні з того ні з сього питає:

— Вітя, а хто тепер цар?

Я тоді був ідейним жовтеням, і взявся розказувати бабі, що зараз усе зовсім не так, як колись, самодержавства вже давно нема, а керівник нашої країни — Микита Сергійович Хрущов.

Баба подумала трохи й сказала:

— Ага, то значить Хрущов тепер цар!

— Ну бабо! Ми собі живемо без усякого царя, бо була революція, хіба ж ви, бабо, не знаєте?

Я тоді був ідейним жовтеням

Баба показала мені у вікно. Там було видно поле, далі Пирятинський шлях, а над ним рядок старих верб.

— Бачиш оті верби? — спитала баба. — Колись там росли ще більші, катерининські. А ці вже виросли од їхніх пеньків. Бо, коли ото була революція, наші люди як подуріли. Кричать: "Ми граждАни! Ми граждАни!". А далі побігли, порубали ті верби, жито витоптали. А батюшка стоїть, дивиться та й каже: "Как чєрті! Как бєси!". І плюнув їм услід. І перехрестився. Отаке!

Мені ця картинка здалася нецікавою — що з баби візьмеш? І я спитав, що під революцію робив наш дід. Баба махнула рукою:

— А! Дурні вони з кумом! Узяли собі одну на двох гвинтовку. Кум живе аж на хуторі, а ми тут. Одну ніч гвинтовка у нас ночує, другу ніч у кума. Нема гвинтовки — трусимось, є гвинтовка — знов трусимось. Бо ночами люди якісь приходять: "Оружіє єсть?". Хай йому абищо!

Баба противно закопилює нижню губу — як Беніто Муссоліні. Отак закопилювати губу бабі ніщо не заважає, бо в неї нема зубів. Я вже застав її на цьому світі саме такою, беззубою. Й мені здавалось, що у баби зовсім ніколи не було зубів.

×