Я ще застав той час, коли в нашій сім'ї вважалося, що на світі є тільки троє розумних людей: Лєнін, Тарас Шевченко і дядьо Хведя, материн старший брат. І він, може, головніший за перших двох, бо коли що, казали: ось Хведя приїде, як розсудить, так і буде.
От хоча б про батька. Він у нас у приймах жив, та ще й сидів 10 років на Колимі, а ще перед тим був в оточенні й полоні у німців. Це створювало немалу напругу в хаті, бо кому треба такого приймака. Ну, приїхав дядьо Хведя й сказав: "Микола — халоший хлопець". І все. Він не вимовляв "р" і оте "халоший" звучало якось ніби переконливіше, ніж сказане правильно.
Дядько був учитель, отож приїжджав із Черкас тільки літом, у серпні, і його одежа від того пахла свіжовимолоченим житом, а носив він білі полотняні штани й такий самий піджак. Не уявлявся в чоботях і в галіфе, хоч носив і таке — оскільки й воював, і в оточення потрапляв. Добре пам'ятаю один його приїзд. Він і мої батьки в хаті за столом, увечері, освітлені гасовою лампою, балакали про Сталіна, коли людей забирали й вони не поверталися. І от вони втрьох шукали відповіді: що то було? Дивовижна бесіда, коли говорять не всі слова, а ті, що говорять, ти теж розумієш не всі, але перед тобою постає ясна без слів картина, як ото в казці, де добре уявляєш хоч би й триголового змія, хоча ніколи його не бачив. У кінці дядьо Хведя сказав про Сталіна: "Він був як ото Іван Глозний" (знову "л" замість "р"). Я відчув, як їм полегшало від знайденого слова.
Як на сьогодні, то була банальна істина, але ж тоді їм цього ніхто не розказував. Я недавно прикинув: це ж на час тої їхньої бесіди від смерті Сталіна минув добрий десяток літ, аж поки вони про нього заговорили. І мене знову пройняло захоплення ними: як вони вміли жити мовчки й роками думати про те, чого їм ніхто не розкаже.
2 
1
Коментарі
3