Є один чоловік, літ на п"ятнадцять старший за мене, ми з ним з одних місць родом, але познайомились не там, а в Києві. Він сам мене тут знайшов, мовляв, радий "такому землякові". Може, там би й не був радий. До речі, там він теж хвалився цим знайомством. Якось я туди приїхав, а мене питають, чи то правда, що я з тим дядьком знаюся в Києві. Я кивнув, і вони сказали:
— Ух ти! — так, немов знати мене тут — ніщо, а от у Києві — ото щось.
Між іншим, моя мати того дядька не любила. Бо його батько при німцях був поліцаєм. А ще (й це найголовніше) колись цей дядько гуляв із материною молодшою подружкою, потім кинув її та й подався до Києва. Мати питала:
— Ти ж знав цю мою подружку?
Я кивав, хоч це не зовсім так, бо був малим, дивився на подружку знизу й бачив лиш розкішний бюст, а лице — ні. А потім вона виїхала. Еге ж, кидати таку чудову тітку — гріх, думав я собі.
Він тричі тікав з німецького полону, бо хотів бачити маму
Згодом не стало на світі й поліцая, й моєї матері, й багатьох інших, і наше знайомство з тим дядьком спростилося. Він інколи телефонує й розказує про своїх знайомих, які можуть мене цікавити. Недавно хотів познайомити мене з одним дідом, літ на п"ятнадцять старшим за себе. Дід колись сидів у таборі Дахау. Я не мав часу й передав того діда моїй юній кумі. Вона журналістка й має смак до таких сюжетів. Коли розказує про це, можна заразом милуватися і тою історією, і захопленням моєї юної куми.
Кума повернулася звідти й розказувала:
— Він тричі тікав з німецького полону, бо хотів бачити маму. Німцям це набридло, і його посадили в Дахау. Союзники визволили й запросили їхати до Америки, але він сказав, що хоче бачити маму, ну?!
Її очі сяяли від вологи. І я подумав, що зробив правильно, бо тепер, разом із кумою, нас усе-таки більше — знайомих між собою.
2 
1
Коментарі
3