Четвер, 26 червня 2014 12:35
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Холодильник

Багато з тих дрібниць, що траплялися до війни, потім здаються особливими. Я любив слухати, як мати розказувала про теплий дощик вранці, коли ще радіо не сказало, що напали німці, і такого гарного дощику вже більше ніколи й не було.

Цю історію я переживав майже як свою, хто ж думав, що своя у мене ще попереду.

Втім, сюжет цей не такий затишний, як про ранковий дощ, може, річ у тім, що ще не все завершилось.

А історія ось яка. Колись квартирував у нас добрий приятель, міністерський чиновник. Тоді якраз вкотре помінялася влада, і він приїхав до Києва, а житла ще не мав. Був страшенно діяльний, усе хотів повикидати внутрішні стіни в нашій хаті, щоб нам зручніше розмовлялося вечорами про долю держави. Коли це не вдалось, він придумав таке: а давайте хоч холодильник вам поміняємо, бо ваш малий і вже застарілий. Ну, купили ми новий. А старий куди? Я згадав про одну знайому дівчину, яка жила тоді зі своїм хлопцем у найманій квартирі без холодильника. І ми віддали їм той свій, маленький.

А потім та дівчина пішла від свого хлопця. У таких випадках мужчини часто говорять щось не до речі. От і той хлопець сказав, маючи на увазі мене: "А він тепер забере холодильник?". Це все, що було сказано, коли вона від нього пішла. Щось у тім вчувалось майже дитяче. Думалось, як він самотньо сидить біля знайомого малого холодильника. Це уявлення було поблажливим, як до меншого брата, бо я його знав лише заочно.

Минуло літ десять, почалася оця війна, і я нарешті побачив того хлопця по телевізору. Він зовсім не такий, як уявлявся. Це солдат — із тих, які знають, що говорять і за що воюють. І мені приємно, що в його хаті, може, й досі є річ, яка нас пов'язує з довоєнних часів. Хоча розумію, що холодильники не живуть так довго.

Зараз ви читаєте новину «Холодильник». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода