Четвер, 25 грудня 2008 20:24
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Ходити здрейма

 

Останнім часом у мене такий клопіт: треба заснути раніше, ніж згадаю якусь деталь краєвиду зникаючої батьківщини. Туди неможливо повернутися саме через те, що дерева чи хати зникають, а ти звик їх згадувати, наче вони ще там. І як не встигнеш заснути раніше, ніж згадаєш, тоді вже важче заснути. А не згадувати — теж погано, ніби лежиш десь зовсім ніде, а це ж ніч, а вночі хочеться бути чи почуватися вдома.

Я знайшов спосіб згадувати батьківщину так, щоб можна було при цьому заснути. Треба згадувати щось тамтешнє — але таке, щоб воно жило довше, ніж дерева, чи наші глиняні хати чи долини в полях, повні води весною.

Довше за все це живуть слова. От у нас, тобто де мене нема, кажуть: пішов здрейма. Більш ніде такого не чув. Слово вимовляється з наголосом на "е".

Здрейма — це хтозна куди Так ідуть здуру чи з п"яної голови. Може й надовго, хоч і не далеко, не те що світ за очі. Бо то — коли є усвідомлений відчай, а "здрейма" — просто так.

Довше за все живуть слова

Ще там кажуть: "А не пішов би ти поза Уманню?". Умань од нас далеко. Це явно зосталося з гайдамацьких часів, коли ходити поза Уманню було ділом смертельним. Потім це забулося, й у нас так іноді казали дівчата хлопцям, і мені казали, й то було вже не смертельно — ти міг завтра повернутися до тих самих воріт, де тобі це сказали.

А здрейма не можна послати, можна тільки самому піти.

Здрейма розлітаються гуси, як їх налякає в полі лисиця. У тім слові є справді щось гусяче — наче крик чи змах крила.

І корова може піти здрейма — восени надвечір, коли ще нескошені кукурудзяні поля.

Колись нашу корову, одну й ще одну, звали Малка — як наложницю князя Святослава, матір Володимира. Отже, імені тої корови було більше тисячі літ. Але то була остання корова, яку так звали.

Зараз ви читаєте новину «Ходити здрейма». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода