В подорожах у більш чи менш далекі краї є щось від крадіжки. Отак одразу й не скажеш, звідки це береться й чого саме воно стосується. Ти відчуваєш оцю солодку обтяжливість гріха, одначе не відаєш, де согрішив — чи там, звідки виїхав, чи тут, куди приїхав. Серед не наших дерев і квітів виникає дивна вина перед нашими деревами. Бо ось ти все це бачиш, а вони ні, а може, їм теж хотілося би.
Через те я в мандрівках потроху набираю в кишені насіння тамтешніх рослин, щоб посіяти, коли повернуся. Знаю, що не проростуть, а роблю це. І обмацую насінинки для їхнього заспокоєння. Так, немов ото підібрав пташеня й кажеш йому — не бійся, тобі в нас буде добре. От ти це кажеш, а в самого руки тремтять. Бо як там не є, а ти ж таки вкрав. Узяв те, що тобі не належить. Узяв з іншого світу, де можеш щось потримати в руках, а не можеш весь опинитися там. Десь отак і в подорожах — можеш кудись приїхати й до чогось там доторкнутися. А десь є відчуття, що опинився в чужому саду. Ще ані одного яблука не взяв, а все одно.
Найчудніше в мені це загострюється у знаменитих картинних галереях. Ось Гойя, Босх, Брейгель — на, дивися. Але до споглядання підмішується ще якийсь сантимент, ніби вина перед кимось. Звідки ця химерна тривога? Може, це ще з тих пір, як покинув свою малу батьківщину. А у нас там над шляхом стояв та й досі стоїть старий клуб. А в ньому, зліва, як увійдеш, висіла картина: троє на конях — Будьонний, Ворошилов і хтось іще в картузі. Художник явно краще знався на конях, аніж на вершниках. Картина не видатна, просто перша, побачена в житті. Там на стінах було ще багато вільного місця. І де я потім не бував, відбирав в уяві картини на ті стіни.
Гріх невинний і не такий безнадійний, як збирати насіння чужих дерев.
2 
1
Коментарі