Ексклюзиви
Четвер, 11 травня 2006 20:13
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Господні комарики

 

Інколи я розмовляю з Невидимим. Для цього треба самотності й трохи чистого неба. Уперше це було кілька літ тому. Я тоді копав картоплю, зовсім сам, лишалося роботи години на дві, а хмара з-за Хорола обіцяла дощ. Як він піде — земля намокне днів на два, а у мене лиш дві години. Без мене цю роботу не зроблять, а я завтра мушу їхати. А дощ буде ось-ось, я добре знаю ці хмари з-за Хорола.

Я глянув на небо, знайшов там вікно й відчув: можу говорити. І сказав: "Дай закінчити до дощу, а я за це не битиму Твоїх комариків!" Їх там перед дощем була тьма, кусючі, як пси. Я платив кров"ю: комарі пили її досхочу, а я тримав слово й не чіпав їх. Неймовірно, але Невидимий дав скінчити роботу: хмара висіла за Хоролом, поки я не викопав останню картоплину. А коли біг до хати, линуло як із відра. Я зроду не бачив такого рясного дощу!

Чому я так рідко буваю розумним і водночас щасливим

Отже, я знаю, як це має бути: потрібна самотність, шматочок неба, й щоб не було заздалегідь задуманих запитань і прохань. Усі вони мають виникнути тут-таки, самі собою. І ще треба бути готовим, а це вдається не завжди.

От недавно встав я рано. Всі ще сплять, я йду на кухню, бачу над містом промите небо, й відчуваю: можна говорити з Невидимим. Я зрадів і заплакав, і запитання виникло одразу дуже важливе: "Скажи, чому я так рідко буваю розумним і водночас щасливим?" І тут Він каже: "Цигарку — викинь!" Я аж відчув тире між двома сказаними словами. Їх вимовлено так, як ото сержант-дембель, не розтискаючи губів, каже: "Р-рота — стій!" Я озирнувся — справді, за спиною в правій руці тримаю запалену сигарету. Затягнувся димом, не підіймаючи очей до неба, бо знав: сьогодні мені вже нічого не буде сказано.

Зараз ви читаєте новину «Господні комарики». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода