Четвер, 09 липня 2020 17:00
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Фантоми

Коли перших пів року, літо й осінь, прожив у своїй хаті, серед своїх трав і дерев, таких, що росли й на землі, яку необережно покинув у юності — мені було дуже гарно на душі, наче повернув собі покинуте.

Перезимував не тут, а тепер ось знов тут оселився. Однак, торішні враження повернулися не зовсім такими, як торік. До них підмішувалося щось невловимо тривожне. Звідки воно? Почав приглядатися. А воно як миша або риба — є, а не видно. І ховається десь не в дворі, а за ворітьми. Й проявляється так, що я інколи чую не те, що чую. Припустімо, серед ясного неба десь далеко загримить грім. Мене питають: "О, ти чув?" А я не чув грому. Точніше, замість нього почув, що десь близько проторохтів по нерівній дорозі віз, запряжений двома кіньми. А головне — це не здалося мені чимось чудним чи неправдоподібним. Ну, може, дід Юрченко проїхав, хоч це йому вже років 100 — якби живий був.

Або так само — в берегах коротко озветься не своїм голосом бензопилка й замовкне, а мені наче то теля плаче, прив'язане на вигоні, додому надвечір проситься.

Ось через те й печально. Я спробував відновити тут пейзаж своєї юності, з усією повнотою. Так, щоб гірко пахли ще вологі поколоті вербові дрова й свіжоскошена трава. Й це мені вдалося аж настільки, що звуки, які долітають сюди ззовні, означають те, що вони колись означали в тому, покинутому, світі. А насправді означають тільки те, що ти перестарався, обманув сам себе — бо нічого не повертається таким, як було.

Знайшов собі розраду в тому, щоб подивитися на щось таке, чого завтра вже не буде. Це кущик козельців, що вже одцвіли й тепер їхні голови схожі на кульбабові, тільки уп'ятеро більші. Вони гарні й удень, а кращі — вночі, коли зійде повний місяць, а завтра їх обіб'є дощ або розвіє вітер.

Зараз ви читаєте новину «Фантоми». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода