Ексклюзиви
Четвер, 22 вересня 2011 19:19
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Два солдати

Серед багатьох колишніх солдатів, яких я знав, були двоє, що останнім часом згадуються мені в парі, вдвох, хоч вони й не знали один одного.

Перший був генерал із зіркою Героя, льотчик-бомбардувальник. Ми з ним якось лежали в лікарні разом. Воювати він почав 1944-го, але багато встиг. Авіація Червоної армії тоді вже цілковито господарювала в повітрі, він вилітав, як дозволяла погода, часто, іноді по кілька разів на день, і бомбив скупчення живої сили противника та його густонаселені міста.

Цей чоловік на диво добре зберігся, був якимось по-хлопчачому світлим, розповідав здебільшого про невоєнні подробиці війни. Приміром, якщо ти звечора трохи перебрав із хлопцями, треба вранці в кабіні літака одягти на кілька хвилин кисневу маску, й голова вже не болить перед вильотом.

Я запитав, як йому вдалося там зберегти душу. Він відповів:

— Дякувати Богу, я воював не в піхоті, а в бомбардувальній авіації, отже, не бачив нікого з убитих мною.

Іншого солдата я знав давніше, він жив неподалік, мав троє чудових дітей, я з ними приятелював. Аж дивно, що ці діти вдалися веселі й привітні — бо їхній батько був зовсім не такий. Високий, весь чорний і абсолютно мовчазний. Не пам'ятаю, щоб він сказав хоч слово. Навіть вітався лише кивком голови, наче йому важко сказати "Здрастуйте!" На свята, як-от День перемоги, не ходив.

Пізніше я дізнався: він служив кулеметником в заградітєльном  отрядє. Отже, своїх убитих бачив багато й зблизька.

Чого ці двоє солдатів згадуються мені в парі? Бо, чим далі живеш, тим очевидніше, що твоє грішне минуле тільки отак і згадується: або зовсім мовчки, або так, ніби Бог дав тобі не бачити всі наслідки прожитого.

Зараз ви читаєте новину «Два солдати». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

11

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода