Ексклюзиви
Четвер, 04 липня 2019 16:55
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Драбина

Останніми днями тішу себе тим, що майструю дерев'яну драбину. Це те, що не купується, а робиться на місці, й воно мусить бути співмірним цьому місцю. Такі драбини ще й досі подекуди стоять у старих хатах, у сінях, приставлені до стіни аж під стелю — так, щоб можна піднятися до ляди, яка веде на горище. Цей предмет — особливий у хазяйстві, це не меблі, а щось таке, як перехід звідкись кудись. При потребі драбину можна винести надвір — щоб полагодити стріху чи зняти кошеня з яблуні.

Отаку я й майструю. Здається, ну що там такого — береш дві рейки, а між ними щаблі ставиш. На своєму віку я змостив не одну драбину, і всі погані, бо робилися наспіх — саме через оту нібито простоту конструкції.

А на цей раз не спішив. Знайшов високу рівну осику, бо в неї легка деревина. Розпустив стовбур надвоє, висушив, і при тому наглядав, щоб не покоробилось. Знов склав — зійшлося рівно, і пахне свіжим деревом. Це зайняло кілька тижнів. А далі вже тесав, вимірював і свердлив дірки, щоб потім уставити щаблі.

Сам не думав, що воно буде так гарно — оця повільна, схожа на медитацію, робота. Згадуються люди, яких я любив, і вони мене любили, а їх було багато. І люди, яких люблю тепер, і вони мене — їх менше, зате я вже вмію їх любити вдячно й непоспішно.

А головне — що всі ці люди згадуються невипадково, бо вони — з того самого світу, з якого й ця драбина, й вони не спитають, нащо я її роблю, коли можна взяти куповану.

Мені хочеться, щоб це відчуття тривало довше, не один день, і щоб робота зоставалася ще й на завтра. І я майструю вечорами. Осикова деревина ще не потемніла й світиться в присмерку, а я йду до хати аж тоді, коли комарі зовсім сказяться й втратять обережність.

Зараз ви читаєте новину «Драбина». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода