Ексклюзиви
Четвер, 01 грудня 2016 14:30
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Довгі вечори

Недавно спитали, яку пору року я найбільше люблю. Подумав, згадав їх усі й побачив: люблю саме оцю, що тепер, від середини листопада до середини січня.

Аж самому спочатку не повірилось: за що? Цей відрізок часу дуже незатишний, неживий і холодний. Це тоді, як сніг не випадає довго, аж до половини січня, а буває й таке. А все одно тут є дещо особливе, чого немає більш ніколи. А саме — тривалість темної частини доби. Всі інші пори року, які б не були хороші (літо, наприклад) — крадуть у тебе довжину вечора. А ця величина для мене чогось важлива. В ній ховається повнота переживання сім'ї й дому.

Скільки живу — воно мені завжди так. Це й досі ціла драма — коли доводиться виходити кудись із дому в сутінки, хоч і ненадовго, сьогодні ж і повернешся, але ж вечір у твоєму домі промине без тебе. Нібито ж зараз ­­отак‑от виходити з хати доводиться частіше, бо надворі темніє дуже рано. Справді, так і є, зате й радість стає можлива частіше. Бо ти ж можеш інколи вийти в оці непривітні сутінки о пів на п'яту, а повернешся через три або й через чотири години — і все одно застанеш у хаті ще тільки середину довгого вечора, і всіх тих, кого любиш і мало бачиш, і з ким тобі важливо мовчати або говорити прості й завжди однакові слова. Ага, там ще може бути кіт або інколи птах. Птахи о цій порі рано засинають, сховавши голову під крило, і на них можна довго дивитися. Таке споглядання ніби продовжує тривалість вечора. Хоча сплять вони не всі — можна вийти й послухати десь близько сумного сича або голос пугача на Захороллі.

Зараз ви читаєте новину «Довгі вечори». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода