Добре, що ми є

 

Мій юний друг Юрик нарешті прилаштувався на нову роботу, але, за старою звичкою, називає мене шефом і часто телефонує — порадитися про те-се.

Він тепер обережний і старається, щоб його звідти не вигнали.

На новій роботі він пише рецензії на різні книжки, яких би ніколи не читав, якби не доводилось про них писати. Інколи ці книжки такі, що незрозуміло навіть, як їх читати, а не те, що про них щось писати. Ось трапився йому посібник для автолюбителів. Він телефонує:

— Шеф, я пропав, я ж у цьому ні бум-бум! А якщо я просто зміст перепишу — мене не виженуть?

Я кажу:

Тато глянув і сказав, що то не посібник, а хєрня

— Виженуть! Бо кому це треба — просто зміст? У тебе тато шофер? От ти йому й покажи ту книжку, він одним оком гляне й скаже тобі, варта вона чогось чи ні.

Наступного дня Юрик дзвонить — щасливий:

— Спасибі за пораду! Вже нічого не треба писати, бо тато глянув і сказав, що то не посібник, а хєрня!

— Отак і напиши! Хоч одне живе слово буде в твоїй рецензії. І автолюбителі все зрозуміють!

Не знаю, чим там скінчилось, а це ось він знову дзвонить:

— Я загинув! Сказали, щоб приніс статтю на дев"яту ранку, а я проспав. То я їм передзвонив і сказав, що ще не дописав, а вони чогось розсердились.

— А нащо ж ти так сказав?

— Бо думаю, за те, що проспав, вони швидше виженуть!

— Швидше виженуть за те, що не приніс. Хапай написане й бігом туди!

Знову не знаю, чим там скінчилося. Може, вони там скандал учинили, бо ж не звикли до Юрика так, як звик я. Але ввечері того дня він мені телефонує й каже:

— Шеф, як добре, що ми є один в одного!

— Ага, — кажу, — добре, що є ми, а особливо — ти!

— Ну, не тільки я, а й ви! — скромно відповідає добрий Юрик.

×