Добре посиділи

 

Недавно ми гарно сходили в гості.

Домовилися: зайдемо на чверть години, не більше. Бо, каже жінка, я того діда знаю, він же так не одпустить. То правда. Я того діда теж знаю.

А це було вже ввечері. Заходимо. Дід із бабою сидять у веранді.

Я люблю сільські веранди. Все засклено, прозоро, й через те ніч очевидніша. Вона не за стіною — а ось, її всю бачиш. А тому й затишок очевидніший, і миліший стіл, і те, що на ньому. Я колись зайшов сюди вдень, надворі мела завірюха, її було близько видно: ось вона, а це ми, й нам тепло, бо ми її бачимо.

Тепер ми з дідом сидимо так, щоб бачити і наших жінок, і ніч за їхніми спинами.

Дід давно не виходив із хати, йому кортить говорити. Розказує, як оженився:

У цій хаті горілки й близько нема й ніхто не знає, яка вона

— Скоро 52 годи буде! На свайбі люди шушукались: он яка молода гарна, а жених старий, поганий. Я кажу: а налийте стакан, може, дам кому розумному в потилицю! Замовкли. А надворі буря піднялася. Кажуть: он яка дурна погода, то через те, що жених дурний, бо наша молода тиха!

Ми сміємося. Дід робить бабі знак очима. Моя жінка помічає і нагадує, що ми пити не будемо. Дід каже, що в цій хаті горілки й близько нема й ніхто не знає, яка вона. Сказано так, що тікати треба вже зараз. Бо дід грає в гру "нема горілки!" віртуозно, мило глянути. А закуска вже на столі. Й тут дід робить фінт, якого ніхто не ждав: ставить півторалітрову пляшку мінеральної води. І так рішуче, аж навіть баба не вірить, що то насправді вода. Він наливає чарки й ми випиваємо "за те, що ви нас не забуваєте", "і за ваше здоров"я", й "за царство небесне всім померлим, вашим і нашим". Й кожна чарка серйозно закусювалася, й хвалилася бабина закуска. Після третьої всім стало добре, й сиділи ми чи не довше, аніж би пили справжню пляшку. А цю навіть не подужали допити — "нехай на той год, як ще зайдете".

×