Четвер, 24 січня 2008 17:35
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Дівчата старих часів

 

Є люди, які жили давно, тому ми їх не бачили. Але іноді трапляється щаслива оказія. Нещодавно я гуляв книжковим базаром. У букіністичному відділі раптом почув позад себе дивну бесіду. Якийсь хлопець каже, що шукає дорогий подарунок і чи нема тут Гоголя українською мовою. Продавщиця одказує, що такого нема, бо не беруть, але як треба, то можна замовити. І тут він сказав:

— Але мені треба прижиттєвого Гоголя!

Вона, мабуть, знала, що такого перекладу Гоголя в природі нема. Але щось у голосі хлопця було дуже упевнене, жаль такого відпускати. Й вона зацокотіла, що прижизнєнні ізданія ето ваще-то дорого, но я шо-то придумаю.

Я чомусь боявся озирнутися на них і не бачив хлопця. Зате в якусь мить побачив боковим зором, як поруч мене стрепенувся Гоголь і враз пропав. Це сталося швидше, ніж читається оця фраза. Та я угледів, що він негарний, гірший, ніж на портретах, якийсь немитий. А око циганське, і йому страшно цікаво чути те, що чув я: бесіду про нього — як про прижизнєнного.

Я ще не знав, навіщо потрібні дівчата

Того дня мені на базарі пощастило ще раз. Я гортав мемуари одного історика. Читаю назву розділу: "Моє знайомство з українськими дівчатами старих часів". Я був без окулярів і, звісно, помилився: слід читати не дівчатами, а діячами старих часів. Але ж воно вже прочиталося! А для мене старі часи — кінець 1950-х, коли я ще не знав, навіщо потрібні дівчата, бо ще й не бачив їх. І ось вони чогось прийшли до нас увечері — троє. Білі кохточки й чорні спідниці нижче колін. Щось у тім було приємно-тривожне, мов гроза. Вони пахли одеколоном.

Потім ми з сусідським Володькою знайшли трикутну пляшку з-під одеколону "Червоний мак" і побилися через неї, бо кожен хотів собі. Нас мирили, а ми ревли й нічого не могли пояснити.

Зараз ви читаєте новину «Дівчата старих часів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода