Бачив сон, із тих, які дуже люблю, а вони рідко приходять.

Снилося, що я в"їжджаю в село трасою з півночі. На старому білому "запорожці-жужику" везе мене дівчина, що колись жила тут, на самому в"їзді, а тепер живе далеко, я не бачив її літ двадцять п"ять.

І ось вона, трохи не доїхавши до свого двору, звернула у вуличку по праву руку й спинилася там, а я вийшов із машини.

Був день без сонця, наче сонце не десь за хмарами, а його зовсім нема і небо хто зна чим підсвічене.

У тих снах завжди так — день, а нема сонця.

Допускаю, це схоже на той світ, одначе, я завжди зустрічаю там когось із живих. Отже, ця місцевість, можливо, десь близько від іншого світу — але ще не зовсім там.

Одного разу я бачив там поїзд. Він тихо йшов без паровоза — кілька товарних вагонів, невисоких, з дерев"яними бортами й відкритим верхом. У вагонах — мішки з зерном, на них тепло й зручно лежати, озирати знайомі поля, де, якщо насправді, нема ніякої залізничної колії.

Вона була в синій хустці й сірому чоловічому піджаку

Інколи там рання осінь або літо, чи весна, як тепер, а зими не буває ніколи.

Ті сни сняться тоді, коли я втрачаю себе, втомлююся од себе і сам собі не хазяїн. Таким поганим я буваю частіше, ніж сняться ці сни. А жаль, бо після них прокидатися легко й приємно, так, наче мені вже прощено за все.

У тих снах я снюся собі з добрими людьми, які є на цьому світі. А інколи трапляються й ті, кого вже нема, й тоді сон закінчується.

Так було й тепер. Я вийшов з машини, бо мені чогось дуже треба було побачити матір одного мого шкільного приятеля. Побачив її майже одразу: маленька, в синій хустці й сірому чоловічому піджаку. Пішов назустріч, потім озирнувся — а дівчини з "жужиком" уже не стало, та й сну разом із нею.

×