Ексклюзиви
Четвер, 23 листопада 2006 17:35
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Де Бог ночував

 

Позавчора я цілий день шукав щось. Хоч і не знав, на що воно буде схоже, але знав: як зустріну його, то вгадаю, що це саме воно.

Центр міста, де поштамт, я пройшов швидко, бо знав, що саме там не знайду того, що шукаю. Не я один позавчора знав це, бо людей там було мало.

А вже смеркало, на душі — так, ніби восени ввечері згубив табун гусей і вже не видно, де їх шукати.

Звідти я пішов на нараду до одного казенного департаменту. Там мало хто знав одне одного, але всі знали щось більше й усім було за державу обидно. Під кінець наради в департаменті погасло світло. Я подумав: це воно! І поцілував молоду спеціалістку Аню. Зробив це дзвінко, щоб усі чули в темряві. Усі почули й сказали, що нараду завершено правильно.

Я поцілував молоду спеціалістку Аню

Молода спеціалістка Аня і я пішли удвох пити каву й скоро попрощалися. Бо коли двом розумним людям за державу обидно, це не закінчується нічим, окрім взаємної поваги та печалі. Аня справді одна з найрозумніших дівчат, яких я будь-коли бачив. І саме це навело на думку, що сьогодні я вже не знайду того, що шукав.

Йдучи додому, купив довгу хлібину з висівок. Ніколи не беру висівкового хліба, але не було іншого. Сів вечеряти, розрізав хлібину — й завмер! Там всередині було те, про що кажуть: Бог ночував. Ні, тепер вже забули так казати, бо в магазинному хлібі це рідкість. А в домашньому — бувало: коли тісто росте, там збирається повітря, а потім отак і запечеться. Як розломиш хліб, бачиш усередині чудову печеру. От і кажуть, що там Бог ночував.

У цій хлібині печера довга й вузька, ніби Бог був дуже худий.

Але я одразу впізнав: це те, що я шукав позавчора цілий день і таки знайшов. Або воно знайшло мене. Та це не важливо. Головне, Бог — був.

Зараз ви читаєте новину «Де Бог ночував». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

10

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода