Ексклюзиви
Четвер, 29 червня 2006 18:37
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Бінокль на цей світ

 

Звісно, добре було б нічого не вимагати від дійсності, бо не вона тобі належить, а ти їй. Ніби вже й змирився, а ні-ні — та й попадешся.

Оце їздив у село, де давно не був. Часу мало, а хочеться побачити  кілька місць. Приміром Грушку. Грушка — з великої літери. Це такий орієнтир у степу для пастухів і трактористів, самотнє дерево на північ од села, майже аж на горизонті. "Де наші косять?" — "Коло Грушки!"  Потім ще в степу є одне місце. Як глянеш з боку села — то це щось таке кругле, немов великий їжак. А то клени так ростуть. Особливі клени: світлі стрункі стовбури, тонка кора. Й чогось не старіють, хоч набагато старші за мене. А як їх минеш — там Бурти: хутірець, чарівний, як інша країна. Дівчата там здавалися рідкісними істотами. І вони знали це, бо їх там було всього дві. Тепер вже хутірця нема, але сниться.

Я колись часто навідувався до Грушки, до кленів і хутора. Пас корову там, їздив на тракторі чи велосипеді. А тепер часу не було. Виручив сусід. Дав польового бінокля, щоб я просто з двору міг усе те зблизька оглянути.

Враз потрапив на нудистський пляж

Я взяв бінокль, навів його на клени. І пережив гірке розчарування. Клени опинилися тут, коло мене — а я відчув не радість, а її втрату. Ніби споглядав здалеку лінію дівчачих щиколоток — і враз потрапив на нудистський пляж.

Адже радість від зустрічі з тими кленами вбирає в себе й дорогу до них. Ти береш корову, вона пасеться, а ти  йдеш за нею й доходиш до кленів. І можеш бути з ними — скільки дозволить корова, а потім ви повертаєтеся, трохи іншим шляхом.

А в бінокль? Отак я дивитимуся на все це з того світу. І не матиму змоги відчути простір через повільне наближення й віддалення.

Зараз ви читаєте новину «Бінокль на цей світ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода