Бібліотека

 

Серед переживань останнього місяця одне з найсильніших — я побував у бібліотеці.

Вже так давно не заходив до серйозної бібліотеки, що помалу зовсім забув про існування цих дивних установ і про все, що відчуваєш, перебуваючи там. Хоч сам дивуюся, як міг про це забути — я ж виріс у шкільній бібліотеці, куди ходив замість дитсадка, там працювала мати й брала мене з собою. То була неширока і не довга кімната, зате стеля високо й полиці до стелі. Під стелею ліворуч багатотомник Горького в чорній оправі, праворуч — дюжина томів Мопассана. Після того я ще довго шанував обох письменників однаково, бо вони були з верхніх полиць. Всі добрі справжні бібліотеки об'єднує оця  урочиста недоступність. Може, саме це й змушує забути туди дорогу — бо шукаєш там, де доступніше, зручніше, швидше. А насолода якраз у недоступності, точніше — не-одразу-доступності: ти показуєш паспорт і посвідчення читача, а дівчина в будці за склом заповнює ще якийсь супровідний талон. Це нагадує маленький аеропорт перед посадкою до літака, щоб летіти в іншу країну.

В будь-якому разі тут переступаєш кордон.

І це починається, якщо придивитися, ще в гардеробі. Там здаєш куртку, польову сумку, сигарети, запальничку — так, наче зібрався пірнати і випірнеш годин через 5. Стара гардеробниця дивиться на тебе серйозно, ніби ти справді водолаз абощо. Одна з тих гардеробниць надвечір, на прощання, подарувала мені яблуко. Я звик більше до гардеробниць театральних — вони бачать тебе, лиш коли ти запізнюєшся або коли тікаєш, а їхня комедія ще не фініта. В обох випадках ти нікчема. Та навіть якщо й добре поводишся, там тобі не подарують яблуко — у них для цього є буфет.

×