Недавно бачив вертепників, а між ними справжнього араба. Він зображав одного з трьох царів, що прийшли привітати новонародженого Ісуса. Розмовляв цар по-нашому — старанніше, ніж це робимо ми, я йому аж позаздрив. І згадав, що мені завжди щастило на знайомство з хлопцями з берегів Йордану, де Ісус охрестився.
Перший з тих хлопців, Ібрагім, учився на кінофакультеті інституту імені Івана Карповича Карпенка-Карого й знімав кіно про боротьбу своїх земляків за оволодіння західним берегом Йордану. Він попросив мене зіграти в тому фільмі бойовика з організації "Фатх". Цього партизана розстрілюють ізраїльтяни. Ми знімали кіно в Києві на Подолі. Діло було в жовтні, дуже сонячно, але холодно, а ми всі, й ізраїльтяни також, вдягнені по-літньому. Мусили грітися, бігали до гастроному, брали біле міцне. Через те Ібрагім з усіх наших слів під кінець дня пам'ятав тільки одне слово, яке він вимовляв не зовсім правильно, але цілком зрозуміло: "Жюпа!" Мене розстріляли для надійності разів п'ять, кіно вдалося, кажуть, його показували на міжнародному фестивалі, але я не бачив.
Мене розстріляли для надійності разів п'ять
Ще одного хлопця з тих країв я знав пізніше, ми жили разом у гуртожитку музичного училища імені Райнгольда Моріцовича Глієра. Брали пива і, сидячи на кухні, аналізували слово "фатх" — "перемога", й мене цікавило, чи можна таке слово з трьома приголосними крикнути на всю пустелю, щоб почули на обох берегах Йордану. А втім, воно означало не тільки "перемога, завоювання", а навіть "сльози", отже, його не обов'язково кричати.
І ще один у мене є знайомий. Інколи телефонує звідти, говорить тихо, а чути наче поряд. Недавно я спитав про погоду. Каже, що вранці холоднувато, градусів вісім. І я знову відчув себе їхнім партизаном, аж настільки, що згадався смак білого міцного вина.
2 
1
Коментарі
3