Мій юний колега Юрик пошкодив нерви: став бакалавром і дорвався до праці, а це ж літо, по коридорах всюди голопузі дівчата шастають — які нерви це витримають? Я його забув про це попередити, бо й мене колись не попередили. І він оце сидить удома. Виходити йому не можна. Але він іноді телефонує:
— Шеф, таке відчуття, що в мені борються янгол і демон!
Я кажу йому, що нічого страшного, в мені вони теж борються.
— А як ви з ними даєте собі раду?
Я не зізнаюся, що не знаю. Розпитую, хто з них Юрикові симпатичніший — янгол чи демон? Він каже: часом той, а часом інший. Що ж, усе правильно, так воно завжди. Але як із ними боротися? І я кажу:
— А ти собі уяви, що вони схожі на японських борців сумо — знаєш, оті, пузаті, з товстими задницями?
Знаєш, оті, пузаті, з товстими задницями
— Ага!
— Ну, от, ти помагаєш кожному з них потроху, аж доки вони обоє втомляться боротися. Так воно веселіше. Ферштеєн зі?
Юрик дякує, й на якийсь час я забуваю про нього. Аж ось він телефонує в кінці дня:
— Шеф, я їх обох виштовхав! Але при цьому так втомився, що ненароком з"їв одразу цілу банку згущеного молока! Мені від того нічого не буде?
Я кажу, що нічого, аби лиш на здоров"я. Я поки що не кажу йому, що фокус із борцями сумо помагає тільки в перший раз. Потім янгол і демон звикають до цієї хитрості, вона їх вже не бере, й треба вигадувати щось хитріше. Але банка згущеного молока знадобиться в будь-якому випадку. Бо то шкідлива робота.
2 
1
Коментарі