Четвер, 05 серпня 2010 18:21
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Якби ще раз

 

Один хлопець, із чиїм батьком ми колись ходили до школи, недавно сказав мені, що в нашому селі взялися чистити ставок. Це порадувало, однак, до радості примішувалося якесь чудне відчуття тривоги. Спробував придивитися — звідки воно, і скоро зрозумів.

Річ у тім, що востаннє той ставок чистили й поглиблювали понад 50 років тому. Я тоді був ще малий, це взагалі одне з моїх перших вражень.

А далі — я виріс на тих берегах. Хоч і жив за кілометр звідти, а не траплялося дня, щоб не бував там, хоч літом, хоч зимою, удень чи вночі. Часто — цілими днями, а іноді — хоч подивитися, і то добре.

І ось, коли почув, що все там відбувається ніби заново — мимоволі уявилося, що мені наче дано пережити все знову. От звідси й тривога. Аж смішно — ледь уголос не сказав, що не хочу цього ще раз. Бо на тих берегах уже не живуть люди, без яких мені все це повторити буде неможливо. Та й що повторити, коли без них воно просто не повториться. Без них там буде незатишно починати все ще раз. Без баби Костинихи, через хвіртку якої можна вийти прямо до ставка, якщо йдеш городами. Без інших бабів — Мелашки, Любки й Наталки. Без тітки Лисовети й дядька Андрея. Без діда Кирила Сьомаки, що в нього були великі вуха. Без колишнього поліцая, який ходив до смерті в чорному галіхве й жив над греблею. Без дівчат — старшої й молодшої Лободи, чия хата якраз вікнами виходить на воду, але вони звідти давно не виглядають.

Мені наче дано пережити все знову

Моя тривога здається дивною, як і те, що я сказав собі — мовляв, не хочу без них. Але ж вони всі покинули береги того ставка не сьогодні. Отже, якщо подумати, то я вже давно живу без них. Усе правильно — без них живу. Але ж не ще раз — от у чому різниця.

Зараз ви читаєте новину «Якби ще раз». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

13

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода