Четвер, 28 вересня 2006 16:58
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Як воно відпало

 

Мій юний друг Юрик надумав писати кіносценарій під назвою "Мрія" й спитав, як це робиться. Я сказав, що треба подати коротку сценарну заявку — про що кіно. Він написав: "Це захоплююче кіно про людину, чиї мрії здійснилися". Які? "Всі!" — сказав Юрик. Я зауважив, що незрозуміло, яка то була мрія і який у фільму жанр — трагедія, комедія?

— Драма! — рішуче сказав Юрик. А на питання "Чому?" відповів: "Я ще не знаю." Але це треба знати, інакше чим ти заінтригуєш продюсера? Юрик уперся: ви й самі цього не знаєте! Я відповів, що це раз плюнути, а Юрик засміявся: "А ви доведіть!". І я сказав:

— Добре. Герой мріяв зібрати грошей, їздити по всьому світу й усюди заводити коханок якоїсь екзотичної нації. Красива мрія? Але як він уже назбирав грошей, у нього раптом одпала женилка!

Потім їсти не можна

— Як це? Так не буває!

— Ти ж хотів драму? От тобі й драма!

Юрик сів писати й зачитав уголос перший абзац: "Пізно ввечері Микола їхав у метро й розглядав масні обличчя старих бабів". Я зауважив, що в метро увечері інший контингент. Але якщо вже так, то чи довго ще нам розглядати тих бабів? "Ще тільки станція Льва Толстого, а Микола живе на Оболоні", — сказав Юрик, далі надувся й більш не ділився творчими секретами.

Потім кинув писати, відпала охота. Та йому було шкода сценарію. Якось він випив пива й почав мене лаяти, але своєрідно, в третій особі. Він лаявся так:

— Ба який! Всєзнайка на Лунє! Окуляри у нього! Підсунь йому хоч яку канхвєтку — він з неї зробить щось таке, чого потім їсти не можна!

І мені було соромно. Наче той Микола з моєї вини так і не доїхав на Оболонь у вагоні, повному бабів з масними обличчями.

Зараз ви читаєте новину «Як воно відпало». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода